Що таке лобіювання?
«Лобіювання в тій чи іншій формі практикується у всіх країнах світу, він неодмінний супутник державного урядування. Процеси формування рішень, механізму впливу на громадську думку, захисту власної позиції — все це, в широкому розумінні, може сприйматися як явище, що кореспондується з поняттям «лобіювання». Лобіювання є фундаментальною основою взаємодії органів публічної влади та громадськості. Саме від глибини і якості такої взаємодії залежить динамічний розвиток суспільства в цілому, що позначається на адекватному реагуванні органів публічної влади на суспільні потреби на макро- та мікрорівнях шляхом прийняття ефективних нормативно-правових рішень. Вплив на органи публічної влади з метою прийняття вигідних для окремих груп інтересів рішень є об’єктивним суспільним процесом, метою якого є донести до відома високопосадовців наявність проблем і пропозицій щодо їх вирішення. Цей вплив є необхідним і корисним за умов, коли він є: легітимним, суспільно виваженим та прозорим для суспільства. В одних країнах таку діяльність урегульовано законодавчо, в інших — функціонують різноманітні форми саморегуляції. Але достеменно відомо, що законодавчо урегульоване лобіювання відіграє важливу роль у розвитку суспільних відносин і сприяє мінімізації корупції та її проявів.
Саме поняття «лобіювання» досить стрімко увійшло у вітчизняну юридичну лексику. Без перебільшення можна констатувати, що воно є одним із найуживаніших понять, які використовують, характеризуючи сучасний правотворчий процес. Однак надмірно універсальне його розуміння, що виражається як через зміст, так і різноманітні контексти вживання цього поняття, значно ускладнили його сприйняття. Як відомо, в українських реаліях лобіюванням називають будь-який вплив (переважно нелегітимний) на органи державної влади з метою просування чиїхось комерційних інтересів. Насправді, речі потрібно називати своїми іменами і не плутати лобіювання з корупцією та хабарництвом. Саме через відсутність належних юридичних регуляторів цього явища квазілобіювання в Україні набуло позаправової, вузькогрупової і латентної форми, що безумовно підживлює негативні стереотипні уявлення щодо нього у свідомості громадськості. В Європі маємо також парадоксальну ситуацію з використанням поняття «лобіювання»: на рівні Європейського Союзу воно є загальновживаним, однак у межах деяких країн-членів ЄС це поняття та похідні від нього досить довгий час не використовували широко. Як правило, поряд із ними вживали й іноді досі використовують перекладені на національну мову аналоги, яким у більшості випадків належала домінантна роль у позначенні цього політико-правого феномену.
Що стосується самого терміну, то етимологічно англійське слово «лобі» належить до середньовічної латини (lobia). Спочатку латинське слово «лобіа», чи змінене на англійське слово «лобі», зафіксоване у 1553 р., яке позначало тоді прохідні коридори, переважно в монастирях. Пізніше ця характеристика поширилася на аналогічні коридори й холи в театрах і вже у XVII ст. — у парламентах. Із 1640 р. слово «лобі» вживається для вказівки на приміщення навколо залів засідань, де відбувалися зустрічі законодавців із громадянами. Історично вважається, що лобізм виник саме в Англії у XVII ст. У кулуари виходили члени англійського парламенту, де їх і зустрічали зацікавлені особи. Свій класичний сенс термін лобіювання здобув у Америці XIX ст. Зазначено, що одним і з перших,хто визначив термін «лобісти» був один з батьків-засновників американської Конституції Дж. Медісон,він визначав лобістів як «групу громадян, що належать до більшості чи меншості суспільства, об’єднаних подібними інтересами, що протистоять інтересам інших громадян». І як не парадоксально, але саме Дж. Медісон започаткував негативне ставлення до лобіювання як до явища, проте всі його аргументи зводилися до того, що лобісти це деструктивна сили суспільства, що підриває віру громадян у державні інститути. Сама ж традиція взаємодії Уряду та лобістів йде корінням в роки президентства Уліс С. Гранта
Що стосується України, то сьогодні ніхто не поставить під сумнів існування лобіювання на усіх рівнях влади, проте питання інституції лобіювання є одним з важливих і складних в українській політиці й політології. І справа не в його наявності, а переважно у відсутності прозорості та законодавчого регулювання. Саме явище лобіювання неоднозначно сприймається суспільною свідомістю. Звідси і термін лобіювання часто несе як позитивне, так і негативне смислове навантаження. Часто він отримує винятково негативне значення — коли асоціюється з поняттям протекціонізму, підкупу державних службовців і депутатів, коли спостерігається ототожнення механізму лобіювання як сукупності силових методів і корупційних дій для досягнення мети, що є винятковою помилкою сприйняття. Лобіювання, як система представництва групових інтересів виступаєш якості важливого і необхідного інституту демократичного процесу, він є формою законного впливу груп інтересів на управлінські рішення державних органів. А такі практики впливу на представників влади, як незаконний тиск, хабарництво, корупція, не є лобіювання, це злочин за який в Україні передбачена кримінальна відповідальність.